Арт-фея харківської поезії



Арт-фея харківської поезії

Із Наталею Маринчак мене познайомив фейсбук. Багато спільних друзів, любов до української поезії і видатна родина  ось все, що я тоді знала про неї. Згодом увагу привернула активність Наталі з приводу народження проекту «Поетичні Сніданки з Наталкою Маринчак». «Цікава концепція», — подумала я і забула. Але фейсбук продовжив нагадувати і запрошувати на поетичні заходи Наталі. Коли я нарешті добралася до чергового (здається, п’ятого) «Поетичного сніданку», це був уже відлагоджений успішний захід із певним колом інтелектуалів–поціновувачів гарної харківської поезії. Після того було ще спілкування, яке, проте, не зменшило кількості питань. Загадкова Наталка Маринчак вражає енергійністю та щирістю, заворожує різнобарвними інтонаціями голосу і красою рухів. Вона пише поезію, що може бути як ліками, так і зброєю. Наступного разу ми зустрілися на поетичній вечірці в «Bongoeventbar», і тоді я нарешті змогла запитати у харківської поетки про те, що мене найбільше цікавить в її бурхливій діяльності. Під час нашого спілкування Наталя Маринчак розповіла про нові проекти, мову, яка є зброєю, і поезію, що творить диво. 


«Поетичні Сніданки з Наталкою Маринчак»

Проект «Поетичні Сніданки з Наталкою Маринчак» молодий, вийшов у вересні цього року. Він направлений на те, щоб автора почули у камерному читанні. Ми збираємо дванадцять — дев’ятнадцять людей, щоби вони могли «доторкнутися» до автора, щоб автор, не напружуючи голосові зв’язки, міг щось почитати, розказати. Ми читаємо так, як автори читають для себе. Так твориться диво. За цей час у нас було п’ять або шість «сніданків».

Мені було цікаво, хто встане зранку в суботу — ми проводимо «сніданки» саме в суботу вранці — щоби приїхати і послухати прекрасне. До того мені казали: «Та ну, поезія нікому не потрібна!». Мені стало дуже сумно від того. Думаю: «Як це так? Такого не може бути!». Вирішила перевірити. Перші«Поетичні Сніданки» були експериментом: я призначала їх на неділю, на 10 ранку, і — Боже мій! — не було відбою від людей, які хотіли зареєструватися на наш захід. Часто лишаються люди, які хотіли потрапити на читання, але не вистачило місця.

Для «Поетичних Сніданків» ми обираємо місця, де подають гарну каву. Проект безкоштовний, але у нас прийнято розраховуватися за поезію чашкою кави, у цьому наша «фішка»: гарна поезія, гарна кава, все в одному місці і камерно. Кажуть, що цікаво. Із зірок у нас була Маріанна Кіяновська, вона нещодавно приїздила до Харкова і втрапила мені до «сніданків».

Автори і поетичний Харків

Проект «Поетичні Сніданки з Наталкою Маринчак» направлений на те, щоб популяризувати саме україномовну поезію. Мені так хочеться. У нас багато українських авторів, які пишуть російською мовою, тому вони теж беруть участь у «сніданках». Харків — настільки поетичне і музичне місто, тому поки що немає проблем із тим, чим заповнювати проект.

Поки що на «сніданки» потрапляли тільки ті, кого я вже знаю. Але всі ці люди в моєму житті починалися саме з текстів. Спочатку був текст, потім — знайомство з людиною.

Ще одна причина, з якої виникли «Поетичні Сніданки» — це те, що я походила по різних презентаціях і виявила, що є дуже хороші автори, які пишуть якісні тексти, але сидять десь тихо–темно, їх не видно. При цьому на загалі дуже багато тих, чия поезія, на мій розсуд, не дотягує. Тому до проекту «Поетичні Сніданки з Наталкою Маринчак» втрапляють ті, хто подобається Наталці Маринчак (сміється). Ми зробили окрему сторінку на фейсбуці — «Поетичні Сніданки з Наталкою Маринчак», створюємо подію, там є пререєстрація, обов’язково є прев’ю про автора, його фотографії і декілька текстів. Упродовж десяти днів, поки я розкручую цю подію, люди, які хочуть втрапити на «сніданок» саме з цим конкретним автором, можуть познайомитися з ним.

Поезія, казка, драма

Спочатку я думала проводити «Поетичні Сніданки» раз на місяць. Потім виявилося, що вони відбуваються раз на два тижні. Цього місяця у мене їх три. У січні вже теж заплановано три сніданки на місяць. Вирішила, що не буду зупинятися тільки на поезії, тому незабаром на «сніданках» можна буде послухати і уривки драми, і казки від тих авторів, які мені цікаві, вони пишуть гарною мовою і варті того, щоби звучати наживо.

Є декілька постійних слухачів–глядачів, які ходять на «Поетичні Сніданки з Наталкою Маринчак», але я рада, коли аудиторія розширюється. Такякомога більше людей дізнається про проект, ми бачитимемо якомога більше нових облич і будемо знати, що наша праця не марна. Ми рухаємо українську культуру не просто так, а в правильний бік.


Єдиний в Україні

В ідеальному світі, ясна річ, всі говорять українською мовою, пишуть гарні українські тексти і ми не маємо відбою від читачів (посміхається). Через те, що проект камерний, потихеньку виникають підпроекти, направлені вже на більшу аудиторію, яка хоче почути певного автора, але ввечері. Ми працюємо над цим. Гадаю, скоро порадуємо Харків різними вечірніми заходами. А проект «Поетичні Сніданки», я сподіваюся, буде мігруватине тільки по кав’ярнях, але і по інших містах. Гарно пишуть не тільки в Харкові. Пишуть гарно у Запоріжжі, у Львові, Івано–Франківську, Києві, тому ми також мріємо привозити звідти авторів, самі їздити туди. Усе це щепоки на мої кошти, але я дуже уповаю на те, що хтось зглянеться, якомусь меценатові ця ідея прийдеться до вподоби. Наскільки я знаю, аналогів «Поетичним Сніданкам» немає. Цей проект один такий на Україну.


Власна творчість і мова

Зараз пишу вже не тільки вірші, але це поки що великий секрет. Я замахнулася ще на дещо, сподіваюся, щось із того вийде. А почалося з того, що за моїми текстами створили спектакль «Він, Вона, слова і місто»,і вже від нього почалися мої замахи на драму, але це поки що просто замахи. У мене є дві книжки, які вийшли, — «НестримН2О» і «Стоп UA». Пишу давно, а українською почала писати на третьому курсі. До того писала також і російською, але тоді зрозуміла, що більше мовних можливостей має для мене саме українська мова. Якщо мова є твоя природня, то маєш більше можливостей видобути з неї ті почуття, які ти насправді відчуваєш.

Моя родина двомовна, там ми навіть більше спілкуємось російською, але в мене зараз дуже велике україномовне оточення. І я дуже радію, що Харків за останні три роки дуже змінився в цьому плані, україномовна аудиторія збільшується щодень. Навіть коли приходиш у якийсь заклад і звертаєшся до когось українською, тобі відповідають також українською мовою, автоматично переходячи на неї. Це приємно. Це — заслуга тих людей, які потрошку щось собі роблять. На них я, власне, і орієнтуюся. Дивлюсь і бачу, як людина маленькими кроками робить якісь колосальні речі. Люди поруч починають говорити українською. Починають цікавитися українською поезією, українською музикою і театром — це все дуже–дуже важливо. У нас цього мало, у нас дефіцит і криза, а необхідність уже назріла. Громада хоче, навіть вимагає. А оскільки вона вимагає, ми не можемо її образити. Маємо щось робити.


Фея арт-простору

В одному прекрасному закладі я — арт–фея. Відповідаю за певну частину заходів, що відбуваються тут, і за те, наскільки розкручений цей заклад. «Bongoeventbar» — це проект двох крейзанутих жінок, які вирішили, що цьому місту потрібний арт-простір, в якому будуть звучати поети, музиканти, актори, перформери. Власне, до цього ми долучалися буквально власними руками, бо навіть самі випалювали підлогу, коли робили тут ремонт. У нас тут все робиться руками, бар і досі змінюється. У нашому закладі є дві полички: одна — з продажу українських авторів, інша буде з буккросінгу. Тому звертаюся до усіх: якщо вам не шкода, приходьте, приносьте книги, щоб це запрацювало. Я дуже хочу, щоб якомога більше людей бачили, чули, знали, вчили, читали, любили, закохувались, робились такими ж ненормальними, як ми (хихоче). Це важливо для нашого майбутнього, для майбутнього нашої країни. Доки більшість з нас не зрозуміє, що культура і мова — це також зброя, ми будемо програвати. Мова — це зброя, і я обрала її свого часу, ще до Революції Гідності.  Я можу нею вразити, і як поетка в тому числі.

Про потаємне

Мої приватні плани в тому, щоб захопити Всесвіт, звісно (сміється зловісно). Але поки що почнемо з малого і будемо робити щось у Харкові, щоб довести, що ми існуємо не дарма, що ми любимо і свою країну, і своє місто, і ця любов виливається таким дивним чином. І це — важливо.

Є гарна фраза: «Рано чи пізно, так чи інакше, все буде добре». А ще я часто кажу: «Все буде добре». А як інакше? У що нам вірити? Нам потрібно спиратися на щось, треба вірити, що все буде добре, і тоді все дійсно буде добре. Любов — головне в житті. Це я завжди пишу на всіх книжках. Без любові не буває нічого: нічого не пишеться, нічого не відбувається… І наш бар, і «Поетичні Сніданки», — це любов. Жити  — теж велика любов.

 

 

Ірина Корж

Оставить комментарий




ФИО *
Контактные телефоны
Текст сообщения *
Ваш e-mail *
captcha

Поля, отмеченные *, являются обязательными для заполнения