" Щоби Кути не минути, до Косова повернути..."


Мила Руденко
10.08.2017



Людська істота виткана з протиріч. Як тільки відкрили безвізовий режим, мені відразу перехотілося їхати закордон, а навпаки, подивитись віддалені місця нашої країни. Хотілося, щоб було небагато туристів, текла річка, шумів ліс на горі , співали птахи. І таке місце, під назвою Кути, знайшлося у куточку між рікою Черемош та Покутсько-Буковинськими Карпатами, недалеко від румунського кордону. Я вважала, що їду в глухе село, де говорять гуцульською мовою,живуть в мазанках , їздять на конях, впряжених у віз. А опинилась в невеличкому селищі міського типу, яке колись мало статус міста з Магдебурзьким правом, навіть один день побуло столицею Речі Посполитої. На мене чекали сюрпризи і таємниці.

 

У куточку країни

 

Про популярні курорти Карпат, такі як Яремче, Буковель, Сваляву чули всі українці, і не тільки. А про містечки Прикарпаття Косів, Кути, село Криворівню, Космач знають небагато. Але вони, за своєю красою, історією заслуговують неменшої уваги. Саме тут шукали натхнення Іван Франко, Леся Українка, Ольга Кобилянська, Юрій Федькович. В селі Криворівні  Михайло Коцюбинський написав свою повість, а потім тут , в гуцульських хатах, Сергій Параджанов зняв по ній фільм "Тіні забутих предків". Село Космач, найбільше гуцульське село, відомо майстерним писанкарством і тим, що тут загинув легендарний ватажок опришків Олекса Довбуш. В  хаті, де його було смертельно поранено, тепер знаходиться  музей. Косів багато років є ринком автентичних сувенірів, ткацьких виробів, майстрів різьбарства. Крім того, має унікальний оздоровлюючий клімат.

 

Край гуцулів зазнав чимало історичних зигзагів. Річ Посполита, Гайдамаччина, Австро-Угорщина, Західноукраїнська Народна Республіка, Друга світова, радянсько-більшовицька окупація залишили відбиток, але не викоренили етнічної самобутності гуцулів.

Таким самобутнім і колоритним був газда садиби- готелю Григорій Том`юк, для друзів просто Гриня, за сумісництвом наш гід, який народився тут, в Кутах, як і його батьки.

 

- Боже помагай! - весело крикнув у відкрите вікно своєї автівки  Гриня.

 

 -   Дякуєм на Божом слові! - відповів йому незнайомий чоловік, котрий разом з малим хлопчиком, мабуть сином, перекидав на вилах сіно.

 

- Сьогодні свято Тіла Господня, - пояснив Григорій, - працювати гріх, але сіно ворохати можна, бо це їжа для худоби, а вона сама себе не впорає.

 

Ми їхали з форельного господарства, де поласували смачним обідом. Замовили банош - кукурудзяну кашу, дуже популярну страву в цих місцях, овочевий салат з бринзою та форель.  Нам видали вудку,де в штучному озері ми  самі собі вловили по рибині,а кухар відразу засмажив їх.

 

 Я вперше була на Прикарпатті і мене дивувало багато речей. Наприклад, привітність місцевих. Чи було свято, чи ні -  незнайомі люди із задоволенням вітали один одного :

 

-Слава Іссу!

- Навіки слава!

-Єк дужі?

- Добре! Єк Ви?

 

Діти, побачивши дорослих ще здалеку, підбігали, щоб просто сказати "добридень" і побігти далі. Також здалася дивною реакція на  чаєві при виїзді найманої газдині  садиби,  пані Люби. Вона відсахнулась від купюри і обурено вигукнула:

 

- Та ви шо, я чаєві не беру! - начебто я запропонувала їй хабаря за якусь брудну справу. Її вміння  влаштувати всіх відпочиваючих так, щоб не було ані натяку на незадоволення, вражало. Я запитала в чому ЇЇ секрет.

 

- До людей  треба ставитись з ніжністю, до всіх людей . Бо ніжність - це найголовне в житті. -Запевнила мене пані Люба.

Бабусі, які продавали свою клубнику, черешні, назбирані в лісі суниці та чорнику, завжди докладали довісочок зверху купленого. Це також було незвично.

 

Кам` яна вагітна

 

Одного ранку пан Гриня запропонував:

 

- Може вас на Ладу відвезти?

-Відвезіть. А що це?

 

-Та це таке каміння багатотонне, недалеко звідси. Люди туди, начебто, лікуватись їдуть.  - Він примружив око і хитро всміхнувся.

Вже після повернення, приголомшена, я подивилась в вікіпедію:

 

Терношорська Лада — це унікальний скельний комплекс, український Стоунхендж, що розмістився на південному схилі горі Терношора (989,9 м. над рівнем моря), на кордоні двох високогірних сіл Снідавка і Яворів. Терношорське скельне святилище,віком кілька мільйонів років,випромінює масу позитивних енергій, котрі у санскриті звуться словом «вібрації», які мають лікувальні властивості. Побувавши тут, біля цих мегалітичних кам"яних глиб, людина отримує заряд радісної енергетики на довгий час.

 

Це стотонне  каміння схоже на вагітну жінку. Як доводять науковці, образ Великої Матері існував ще в неоліті.

Може ви забули, або не знали, що таке щастя, радість, любов до країни, планети, галактики, Бога - тоді відвідайте Ладу. Такий стан душі важко "впіймати" в повсякденності. Якщо частіше відчувати це піднесення ,мабуть, справді хвороби зникнуть самі по собі.

 

Пам` ятні місця

 

В Карпатах багато місць, з якими пов` язані містичні легенди. Писаний Камінь, в давнину язицьке капище, розписаний петрогліфами . Протяте Каміння зі скелею Соколине Око, Довбушеві Комори, Кам` яна Багачка. Але ще більше тут різних храмів, капличок. На деяких  з них таблички  "пам` ятник архітектури".

 

 Запам` яталась невеличка  дерев` яна церква, на високому пагорбі, де вінчався син Богдана Хмельницького, Юрко. Або найстаріша церква регіону, якій понад чотириста років. Вона розташована за річкою,посеред цвинтаря, біля села Пістень. Щоб потрапити до неї, треба пройти по вузькому, хитючому, довгому мосту. Місцеві жителі, які ховають родичів на цьому кладовищі, невзмозі пронести труну по мосту, тому винайшли цікаву річ.

 

- Дивіться, - пожартував наш гід,- оце таксі "В останній шлях". - І показав на металеву конструкцію, схожу на клітину, під розмір труни. Вона була закріплена на тросі, поруч з мостом, тому покійника просто протягували над річкою в цьому труновозі.

В самих Кутах, ще з давнини, існує вірменська церква. Колись Кути були значним торговельним центром між Галичиною і Бесарабією, тому тут оселилось багато вірмен, а селище , на деякий час, стало осідком вірменського єпіскопату. Центральний Вічевий Майдан прикрашає костел, ратуша, трохи далі по вулиці -  греко-католицький храм. Колись була і синагога, яку в 1942му році розбомбили німецькі окупанти. В 30х роках двадцятого століття археологи знайшли в Кутах городище десятого століття. В селищі зберігся і древній єврейський цвинтар.

 

На одній з екскурсій, коли ми їхали на перевал Німчич, Гриня зупинився біля невеличкої річки, на околиці села  Виженка. На березі біліла табличка з написом  на івриті та українській мові: на цьому місці Рабин Ісраєль Баал Шем Тов купався, коли тут проживав.

- І ще він тут посуд  помив і той став кошерним! - Додав до нашого здивування екскурсовод. - Так, так, сюди паломничають хасіди. Це Міква, місце для ритуального омивання, освячене згідно талмуду.  Баал Шем Тов, ще його називали Бешт, засновник хасідізму,одружився на дівчині з Кут, дочці рабіна. Сім років прожив в Карпатських горах, а потім осів в Меджибіжі, селіщі Західної України. Кого в нас тут тільки не було! - з гордістю за свій край сказав Гриня. - І вірмени, і євреї, і поляки. А після війни нам сюди десь дві тищі москалів пригнали, щоб перемішалися з місцевими. Не перемішалися! Не живуть тут москалі...

 

Чим багаті

 

Проїжджаючи екскурсіями вздовж вулиць, я  мимоволі вихоплювала поглядом назви, незвичні для нашого регіону. Магазин дитячих товарів "Внучатко", ритуальні послуги "Скорбота", магазин харчів "Добродій", бар"Гармидер". Та зовсім мене розвеселив двоповерховий, солідний ресторан під назвою "Гинделик".

 

- А що тут смішного?- здивувався пан Гриня. - Гендлювати - це вторговувати, баришувати. Нормальна назва.

Роздивляючись Кути з гори Овид, що на околиці селища, бачиш всю їх красу. Охайні садиби, відокремлені одна від одної невисокими парканчиками, а то і зовсім без них. Подвір` я, розквітчані рожевими кущами, жасміном, бузком. Городи зі снопами пахучої трави, кози, курчата, веселі цуцикі. Дитячий садок в "закопанському" стилі, блискучі куполи храмів, неспішність часу, відсутність міської метушні. Тут відчувається дбайливе відношення до своїх предків, історії. Я чула, як на вулиці малі дівчата співали народну  пісню про Олексу

Довбуша:

 

Ой під гай зелененький

Ходив Довбуш молоденький...

Щоби Кути не минути,

До Косова повернути,

До  Косова та й до Дзвінки,

До Штефанової жінки...

 

Ще багато про що хочеться розповісти. Наприклад, про прямий поїзд Селютин -Париж, який ходив тут з 1913 року, возив пасажирів та ковбасу, що виробляли на експорт гуцули. На жаль, з початку Другої світової це сполучення закрили.

 

Згадати про ліжникаря Миколу, який, після страшного повеню 2008 року, насилу відновив свій млин-валило, щоб продовжувати ремісницьку справу своїх батьків і передати її нащадкам. Про людей, що тут живуть, про їхні долі.

 

Я залишилась задоволена своєю мандрівкою, все було ,як хотіла: і річка, і ліс шумів на горі, співали птахи і,навіть, побачила коняку, впряжену у фіру, яка везла великі важкі колоди. Споглядаючи за цим життям, хочеться залишитись в Кутах назавжди. Чомусь саме тут я відчула нову любов до своєї країни - красивої, багатої і щедрої.

 

Мила Руденко

Європейська школа журналістики

 




← Вернуться обратно



Оставить комментарий


 


ФИО *
Контактные телефоны
Текст сообщения *
Ваш e-mail *
captcha

Поля, отмеченные *, являются обязательными для заполнения